Вона хотіла отворити уста, але в її горлі щось стискало.
— Пані Доро, повірте, що мені це страшно прикро. Я прошу від вас одного погляду.
Не могла глянути на нього.
— Одного погляду. Ви для всіх добрі, усміхаєтесь до цвітів, про бджоли памятаєте.
Вона поглянула на нього.
— Прошу шклянку води, — прошептала і усміхнулася.
За мить подав їй воду. Вона її випила і віддала з відверненим обличчям шклянку. В тій хвилині ввійшла Зоня до сіней і Дора мов силувано повернула голову в сторону Юліяна. Він підніс шклянку до своїх уст, але шклянка вихопилась йому з рук і розбилася на плитах на тисяч дрібних куснів.
Тиха і мов зрівноважена вернулась Дора додому. Все приняло і привитало її з давньою любовю. І як раніше звернулася вона з захопленням до своїх цвітів, бджіл і радо приняла всі раз на себе покладені гослодарські обовязки. Під її руками віджив зільник, розцвиталися весняні цвіти, а на дворі весна святкувала свій вступ благословлена погодою і соняшним сяєвом.
По Зелених святах святкувала Оксана день своїх родин. Вийшло це з почину її мами, пані Рибко, доньки і зятя, і з нагоди приїзду Зоні із своїм синком. Дві шкільні товаришки, два вчителі, все тотовариство зібралося в саді, що належав до пані Рибко та пані Цезаревич, на скромний підвечірок.
