разом перед тим приїздом лячно, хоч я тету і вуйка люблю. Але, ви вірите у передчуття?
Оксана всміхнулася і заперечила головою. — Давно ще вірила, але тепер ні. І ви так робіть.
— Попробую. До побачення.
Коли Юліян збудився… його чоло обвіяв сильніший подув і вразив солодкий запах. Чудно, заснув як заворожений! Це гірське повітря так опянює. На столі побачив карафку, а коло неї розсипаний жмут рож ріжних колірів. Він узяв одну до рук і дивився на неї. Була тут, входила в хату? Він всунув цвітку до грудної кишені і вийшов відшукати маму. У садку почув як сестра оповідала про відвідини вдовиці, яка з нагоди дня імянин свого чоловіка розіслала ріжним хорим меду, а до них принесла його сама з рожами.
Минуло більш тижня, поки появилась молода вдовиця. — Цезаревичі вітають. Так довго не було лані Вальде видко!
Вона пояснює чому: не було як. Вона мусіла відвідувати з дідом частіше одну вірменську родину, з якою дідо відновив знайомство. Через те не мала змоги бувати частіше у своїх приятелів. Вона зайшла на хвилинку, щоб своїми очима пересвідчитися, як маються пані Цезаревич і пан Юліян. Вечір такий тихий, світлом наче перетканий так виманив її з хати.
— Маю ще вісім день перед собою і потім прощаюся з горами, де мені так добре було в лісах, — відповів Юліян. — Над їх потоками я любив спочи-вати, а навіть віддаватися мріям.
