Сторінка:Ольга Кобилянська. Апостол черні. Том 2. 1936.djvu/174

Матеріал з Вікіджерел
Ця сторінка вичитана

до Швайцарії або Мерану. Лікар радить їй виїхати туди рятувати здоровля.

— Сама поїде? — спитала пані Цезаревич.

— Може з дідунем, тетою Захарій або і…

— Вами? — вмішався Юліян.

— Може і зі мною, — відповіла непевно Дора, — але я воліла би залишитися з тетою Олею.

— Доро! — майже кликнула здивована Оксана, — якже так можна зрікатися такої нагоди!

— В мене є про це власна думка. Я здорова й молода і Швайцарія із своєю красою так скоро не западеться… Хто знає, чи мені було б там тепер мило і любо. Тета Оля каже розумно: „Ховай гріш, а прийде час, то ще неодно гарне побачиш.“ Наша Швайцарія над Дніпром! Туди я хотіла б поїхати!

Оксана перебила їй.

— Але чи дідуньо згодиться, щоб ви залишились дома?

— Це не від дідуня залежить, а від мого тестя, який оплачує цю подорож. Він так само любить мене, як і колись…

Юліян встав незамітно і підійшов до одного з вікон, а Дора сіла за фортепіян і проспівала коляду. Юліянові здавалося, що коли вона підняла очі й їх погляди стрінулися, в її розпромінених очах блистіли сльози зворушення.

Коли прийшов час іти до хати, Юліян сказав:

— Я вас проведу.

— Ви все трудитеся, а то я й сама збігла б.

Увійшли в каштанову алєю, — вечір був чудовий. Повітря спокійне, майже у безгомінній тиші земля лежала вкрита снігом, під небом засіяним