Вона глянула ще раз на нього, зморщивши брови.
— А є ще який набій?
Він відобрав рішучим рухом зброю з її рук і поставив нагору на шафу.
— Так, є ще один.
— То треба його вибрати або вистрілити.
Він усміхнувся.
— Дай спокій. Краще сідай, я щасливий, що тебе бачу.
— Я не прийшла сидіти, дай револьвер.
— Мужчині може дав би, але тобі не дам.
— Гадаєш, я не вмію з такими річами обходитися? Еґон мене вчив. І він був військовий.
Юліян не послухав. Узяв її руку і підніс до уст.
— Пані Доро Вальде! я не знаю, чи ми ще побачимося. Я мучився тугою і думкою, що поїду не побачивши вас більше. Це було б страшне для мене. Доро! Доро! — вирвалися йому слова з уст.
— Побачиш мене ще, Юліяне, — відповіла несміливо, — по моїй розмові з дідом.
— Твій труд ледви чи буде успішний.
— Вірю, що буде. Я вже знайшла свій шлях, хіба… — і тут урвала.
— Що ти хочеш зробити, Доро?
— Не бійся. Нічого такого, що не було би гідне української жінки і.. нареченої офіцира.
Він узяв її обі руки, притиснув до грудей, але уст її не смів у тій хвилині торкнутись. Хтось отворив у сінях тихенько двері і опинився на порозі.
— Це тета Оля по мене, — і обернувшись до тети, що бачила всю сцену: — Я не могла інакше,
