Перейти до вмісту

Сторінка:Ольжич О. Рінь (1935).djvu/41

Матеріал з Вікіджерел
Цю сторінку схвалено


 Від буряного гніву до розпуки
 І від розпуки до нового шала.

Хай Мардука огонь палає досі —
Розслаблені роскошами коліна.
Жіночі перстні і туге волосся
Тебе вже не врятують, Картаґіно!

 Далеке місто на узгіррях синіх,
 Де линуть хмари і вітри північні,
 Тебе приносить жертвою пустині
 І здобуває нагороду — Вічність.