Христіян розпечатав листа… Гострим, жіночим письмом стояло:
— Маестро!
Скільки разів чула я вашу музику, стільки й відкривала, що тільки завдяки Вам можна найти в житті якусь ціль, можна зрозуміти всю величність людського духа, невмирущість його хотінь і сподівань.
Прошу вірити мені, що в Вашій музиці найшла я саму себе і тепер розумію добре, що з призначення станули Ви мені на шляху. Напевне всміхнетеся, читаючи це від „незнайомої”. Та я мушу відкрити Вам те, з чим ношусь більше, як три роки, що скривала в тайні перед усіма, що таїла і перед Вами. — Я Вас кохаю! Не можу довше вже мовчати. Не можу в собі давити цього: — Кохаю Вас! Кидаю всякий конвенанс. Кохаю Вас так, як досі нікого… так, як Ви навчили мене своєю музикою. Те все, що мала Вам сказати! Прощаю!
Ніля.
П. С. Прошу подати знак. Жду…! Скритка п. 128.
Христіян прочитав ще раз… двічі… тричі… Так, стояло виразнісінько: — Кохаю Вас!
— Кохаю Вас!.. — шепнув до себе. Дивився бездумно перед себе. На плиті лежала розкинена його соната. Згорнув її набожно і сховав. Усміхнувся. В очах, що мрякою окутались, стояло тихе й сильне: — Кохаю Вас!
На білеті поспішно накреслив:
— Хочу бачитись з Вами сьогодні в мене. Не можу йти нікуди. Вибачте! Може не випадає, але майте до мене довіря! Мушу бачитися з Вами сьогодні в 5-ій пополудні. Жду!
Христіян.
Поклав адресу і вийшов у місто. Ходив алеями парку і в сонячному світлі сновигався. Роздумував над чимось. Приставав побіля лавок і замріяно рисував палицею в поросі якісь знаки. Повз нього прой-
43
