130
ні лише сімох міліонів пятьсот тисяч бушлів пшениці грекам І нашим королем Левконом II).
З початками грамотности народжувалась і література. Перші віки видали немало визначних письменників, головно духовних, приміром — митрополити Іоан II, Климент Смолятич, Лев; єпископи — Лука Жидята, Кирило Турівський; черці — Теодозій, Нестор і Яков; ігумен Данило, Григ. Зарубський, Данило Заточник і велика кількість менш значних авторів давнини. Це все літератори духовні. Однак і світські автори у першому ж періоді розвою літератури дали такий, світового значення, архитвір, як „Слово про полк Ігоря”. Найновіші досліди • нашої давнини відкрили, що митрополитом Климентом Смолятичем (1147-1159) зорганізовано у Київі значний гурток письменників. Але про той гурток нічого більше не знаємо; не знаємо навіть про долю творця того гуртка, славного вченого і письменника, митрополита Смолятича; не знаємо навіть імени великого поета, автора „Слова про полк Ігоря”...
Вікова татарська, а далі польська неволя стремління до літературної праці знищила; відобрала можливість такої праці. Коли ж все таки щось творилося, — головно полємичні праці часів Берестейської унії, — то писалося воно як відповідь на писання противної сторони самими духовними, від найвищих достойників церкви почавши, і кінчаючи тихими черцями та священиками. Ті часи дали зо пять десятків більш і менш значних письменників, на чолі з Іваном Вишенським та архиепископом Мелетієм Смотрицьким.
Однак про жінок тих часів нічого не знаємо. Мабуть письменниць у нас і не було, хоч займалися переписанням книжок княжни Анна Всеволодовна та Предслава Полоцька. Можливо, що й самі вони що будь написали... Однак, перші знані спроби жіночої літературної праці походять від княжен Ольги Юрьївни Аскольдович-Овруцької (хоча та її родова хроника має значення більш родинне) та Софії Чарторійської. А пізніше настали бурхливі часи Козацької України, які менш за інші надавалися для тихої літературної праці.
Писалися ті давні праці не живою народною мовою, а зближеною до болгарської, церковно-славянською. Краса тих писань зза мови однак не тратиться, а від перекладу на сучасну
