сунути її у відро з водою. Вода зараз набралася в склянку, та тільки так як на третину, до дна, а далі не пішла й до трісочки не досягла, хоч Санько таки дуже давив ту склянку у воду.
— От, бачите, — сказав Санько, — повітря в склянці і стиснулося трохи, от вода й пішла у склянку до половини, далі вже повітря не могло стиснутися й не пустило далі води. Як бачите, трісочка зосталась сухісінька, як і була. Коли би вже замість трісочки та був там чоловік, то й він би був під водою, а вода б його не досягла: так воно й справді буває. Замість склянки роблять велику скляну або й залізну з вікнами скриню, з одного боку незакриту; по найбільше вона буває така, як дзвін, тому то й зоветься вона водяним або водолазним дзвоном. У середині в горі роблять бантину, щоби там можна було сидіти; там сідає чоловік і його пускають на шнурі під воду до самісінького морського дна. Чоловік там сидить, вода в нього під ногами, а дальше не досягає; повітря йому досить; дихати свобідно й він бачить усе, що на морському дні, й достає з дна, коли знайде те, що шукав.
— Ти сам це бачив?
— Ні, цього не бачив, це нам казали. Та кільки вже й по склянці можна бачити, що воно справді так.
Та не тільки водолазні дзвони попридумували люде. Чи ви чули вже може що про підводні човни?
— Ні, — відповіли в один голос батько і брат. — Що ж це таке?
— Це, бачите, Німці в час війни вигадали такі човни, що ними можуть плавати над водою, або й попід воду. Такий човен зроблений з матеріялу дуже кріпкого, щоб його не здавила вода і має місце на кільканадцятеро людей. При його стінах є такі порожні комірки, в яких є повітря, коли човен пливе по воді, а напускають туди води, як треба щоби човен пірнув під воду. Тоді він стає тяжчий і потопає. Як же ж треба знову добутися на верх, випомповують воду з тих комірок, човен стає лекший і виринає.
— А нащо ж Німцям було тих підводних човнів? — спитав батько.
— А ось нащо. Ви знаєте, що Німці мали кругом ворогів і не могли ніяк видістатися поза них. Також по морях не могли плавати, бо ворожі кораблі стріляли до них і затоплювали їх. Тому й задумали вони зробити так, щоби ховатися під воду тоді, коли їх побачить ворог, а пізніще й випливати знову на верх. От і плавали вони так не один
