тулиш дірочку, пішло повітря в лівар, надавило квас, от твій квас і потік.
— Ну, ну, добре, нехай буде і так; тільки пусти.
Санько випустив його руку; Яків знову притулив палець до дірочки лівара, тоді квас зараз спинився й не тече.
— Ну що, бачиш тепер? Як ти затулив дірочку, повітря вже не давить на квас, то він і не тече з лівара.
Не став більше його слухати Яків, а почав знову тягти квас. А Санько собі не перестає, стоїть коло нього, та знай своє проказує:
— От, бачиш ти, розумна твоя голова, ти знову тягнеш повітря з лівара, його там робиться менше, а через те квас піднімається в гору, бо повітря в ліварі не давить на квас, а давить на нього тілько те повітря, що над квасом у діжці з боків, тай жене квас у лівар. Коли ж ти витягнеш усе повітря, тоді ввесь лівар буде повний. Ну що, наточив?
Яків тільки кивнув головою, бо вже справді замість повітря тягнув квас, та запившись добре, затулив дірочку пальцем і виняв лівар із дірки.
— Ану лишень, — промовив Санько — ану кажи тепер, чого це квас не виливається додолу? Таже зі споду ніхто його не держить, лівар зі споду не затулений.
— Та ну геть собі! дай мені хоч діло зробити.
— Ні, не піду. Кажи чого? Хто його держить на споді, як не те ж саме повітря?
— Таке то! І зверху давить і на споді держить, та що воно сторуке чи що, те твоє повітря?
— Ще більше, ніж сторуке. Воно на всі боки давить: і вгору і вниз додолу, з правого боку і з лівого. Ти либонь бачив, як надувають міхуря: чи тоді повітря давить ув один бік? Ні, воно разом давить на всі боки міхуря й роздимує його.
— Ану, ну побачимо, — сказав Яків, шукаючи очима збанок, — побачимо, як повітря держить, коли я буду лити квас.
Відшукав він той збанок, наставив над ним лівар, відтулив зверха палець тай почав виціджувати квас.
— Ну що? хиба й тепер скажеш, що не повітрям пігнав ти квас у збанок? Коли ти відтулив зверху дірочку, повітря зараз пішло туди, подавило на квас, а квас і потік у збанок.
Наливши повний збанок, Яків поніс його до хати; за ним пішов Санько. Яків поставив збанок на стіл перед батьком, сів на ослоні тай каже до Санька:
