137
темних широких, ніби катівських топорів та мечів. Не було тут ні легкости арабських їздців, ні сорокатости сельджуцько-турецьких беґів, не було прикрас, дзвіночків, музики, дивовижних тварин, ані казкових коней пустині, тільки поважний понурий похід варварів, закоханих у розливі крови, бурях, небезпеках, муках, яким чужа була мягкість і людяність.
На тих, що входили до міста, дощем спадали цвіти та похвальні слова. Часом чути було навіть оклики на їх честь, але замовкали швидко. Вид домовини, пахощі, ладану та похоронний спів ченців придавлювали всі голосніші прояви радости і тільки юрба цікавих більшала.
Та ось надбігли зправа кінні гонці, а на чолі префект города. Голосним покликом стримали похід і префект запитав двох варязьких ватажків, які йшли попереду, про начальника. Вони відправили його до Ляйфра, який надійшов окружений полковниками.
— З перемогою вітаю вас, герої! Хоч вона не обійшлась без важкої болючої жертви, то таки новим світлом вкрила пурпуру імператорів та ваші геройські чола! Порфірородні імператори веліли тобі, світлий герою, ввійти у Маґнавру, а домовину відвести в гіподром, де відбудеться завтра свято перемоги для народу та вас.
— Іс полла ети![1] — закричала юрба і префект велів Ляйфрові та товаришам підвезти чудо-
- ↑ На многая літа!
