45
виїхав як воєвода у червенську землю, а з ним останки варягів, які були у Києві. Залишилося всього кількох, а з ними Свен Герюльфсон, колишній воєвода над усіма варязькими прибічниками великого князя. Володимир дозволив був йому їхати у Візантію, одначе тільки як звичайному полковникові над тисячкою гриднів. Таких полковників було у Володимира шістьох, а Свен як найстарший між ними, нераз проводив їм у походах на Польщу, ятвягів, вятичів, печенігів. Всюди визначувався Свен вірністю та хоробрістю і великий князь не щадив йому багатих дарунків. Його двір на вїзді у Нове місто, або т. зв. Володимирів город день і ніч роївся від варязьких князьків, гостей із пристаней Скандинавії, а навіть із Німеччини. Над Ірпенем були в нього три чималі селища, з яких увесь дохід припадав йому, бо полюддя не платив ніякого. Словом, Свен став князем, багачем, вельможею, про якого гаразди навіть не снилося його голодним землякам. Тим сильніше він відчув, що князь нараз знехтував його вельми достойну особу. Аж до останньої хвилини мав іще Свен надію. До останньої хвилини гадали його варяги, що і він поїде з ними. Аж тут на кілька хвилин до виїзду зявився Ляйфр Ульфрґоґе, як новопризначений воєвода і гридні привитали його покликом без спротиву, бо його, Свена, не було при них. Він ждав, що князь покличе його, та покликав його тільки Ляйфр, як тисячник. Згодом Свен побачив, що і в інших полках перебрали провід не ті мужі, що раніше, а інші, які знали
