50
Варяг хвилювався.
— Доволі мені поук! Ти діло говори! Покараєш попа, чи я сам маю його покарати?
— Гостю! — не раджу тобі задиратися з христіянами, бо і в них є мечі і топори, а всі варяги поїхали у Візантію, то ніхто тобі не поможе. Як намісник звертаю твою увагу на те, що не годиться ображати віри блаженної бабуні великого князя, мудрої княгині Ольги. Хто таке робить підпаде карі і то такій самій, як хто ображає Перуна, Велеса, Дажбога — богів полян. Мої слова, Свене, це слова князя при виїзді!
У салі зашуміло. Христіяни — і нехрещені, бояри і дружинники заговорили зі собою, перешіптувались.
— Хто чув ці слова з уст Володимира поза тобою, Добрине?
— Я!
І біля Добрині станув воєвода Мстислав з високо підвязаним чубом на голові та голим мечем у руці.
— Я чув! — повторив, а цей меч це запорука правди!
Усе замовкло, з уст Добрині щез усміх, а на місці його знову появилася сувора повага.
— Ось це слова князя — кінчав: — „У моїх землях усякому воля вірити у що хоче і як хоче, бо віра скрізь одна, тільки боги ріжні. Тому однаке право всім людям христіянської чи поганської віри, варягам, грекам, русичам. Між богами та
