52
Від останніх походів Святослава на болгар та ітиль, рідкістю стали такі каравани, а все-ж деколи вдавалося більшій валці прослизнутися поміж дикі орди печенігів та наповнити пусті крами купців на Подолі.
Мимохіть задивився варяг на валку, коли нагло почув своє імя. Відвернувся. Перед ним стояв у довгому рудому шарафані череватий кривоногий купець у клепані з шовковим верхом, зпід якої показувалися попри вухах два довгі жмутки волосся.
— Ібн Дауд? — спитав.
— А хто-ж би, на Єгову, як не твій найпокірніший слуга! — засміявся купець, а його заслинений беззубий рот розтягнувся від уха до уха. — Ібн Дауд, вірний слуга твоєї достойности, підніжок твоїх рабів. Із краю амалекитів я привіз багато дечого дорогого… Зайди, достойний воєводо до моєї храмини над рікою!
— Добре, зайду, — сказав мимохіть Свен і хотів був почати з купцем розмову, як його око доглянуло при воротах дворища Рогніди дві дівочі головки. На вид одної з них кров хлинула йому до голови.
— Вона в Рогніди! — погадав. — А раз вона там, так треба мені й її перетягнути на свій бік. Князь був йому тепер ворогом, але й Рогніда не була йому прихильна від часу смерти Рогволода.
Коли входив у дворище, привітали його дві дівчини, які теж вийшли до воріт поглянути на
