62
— Гей! і твому батькові відкрив меч високі таємничі ворота смерти, погубної для всієї землі Дажбога. Коли приходить заметіль крамоли всі проклинають зломаний меч героя, а дехто.... дехто і того, що підняв його проти Божої волі!
— Не розумію тебе, старче!
— У цьому то й річ, що ти не розумієш того, що повинен би зрозуміти. Недалеко звідсіля, ось там у молодняку, є могила, а в ній спочиває непізнане, безголове, пошматоване стрілами, списами, шаблями тіло геройського та нещасного Святослава. Він згинув від меча, яким воював і покоїться на окраїнах своєї землі, а не серед неї, бо він покинув був її для добичі, для золота, зброї, вина, пахощів, дівчат. І ось я живу на його могилі і поминаю його душу, щоб Бог у свому осуді зволив глянути й на те, що цей муж дав своїй землі небувалу велич і прославив її ймення на ввесь світ. Тепер ти, князю, ведеш дружину на південь. Чого, за чим, не знаю, але благаю тебе, роздумай, чи не даєш собакам того, що відбираєш дітям, чи своїм походом не віддаєш рідної землі на поталу дичі.
— Ні, Олексію! Не йду я слідами батька! Отсим походом позбуваюся тільки непотрібних варягів у користь імператорів, бо їду як друг, а не як ворог христіян. У мене інші задуми. Та скажи мені: чи ти був при Святославі у Болгарії?
— Був! Недовго, але був.
— Так, скажи, чому він не міг утриматися в Болгарії? Чому не приняли болгари русича, а воліли грека? Князь русич був би захистив їх від
