99
Роман узяв шолом і щит і відійшов.
— Кажи!
— Вимів Никифор Фока болгар Святославом, вимів Цимісхій Святослава зрадою, виметуть Фоку Володимиром, а Володимира ласкою царівни. Бо Володимир може не знає, що чаша з отрутою ближча його уст, ніж уста порфіродної царівни!
Володимир устав з лави, а коли промовив голос його тремтів.
— Важке слово сказав ти, Анастазе! Знаю я єллинську помсту, але чейже не станутъ імператори лукавити передімною та кривити душею!
— Ні, не стануть, бо чаша з отрутою перебє тобі слово… Неодин варвар не витримує мягкого підсоння Царгороду. Володарю! Я йду з тобою на Русь, у твоїх руках буде моя сестра і я сам віддаю тобі своє злиденне тіло. Один кивок твоєї руки і мене не стане. Це запорука правди моїх слів. І я заклинаю тебе на все святе: після перемоги не жди, аж твоя дружина у тріюмфі вертатиметься у Царгород, бо вона може привезти тебе вже тільки посинілого в домовині. Після битви вертайся на Русь і не поступися від своїх умов ні на волос, але здалека!
Володимир помовчав.
— Якжеж це? — спитав по хвилині. — Як можу я постояти за своє, не сидячи у Візантії, де мечем виковує дружина мою долю?
— Ох, володарю! У морі живе рак, якого зад не має шкаралущі. Тимто він і ховає його звичайно у чужу черепашку. Ось таким раком є Корсунь,
