кани, довгочеренні топори, а то й рогатини. Зате земські бояри похожали у довгих, смушками лямованих киреях та в клепанях. Зброї не мали, хіба гарно бронзом та сріблом ковані палиці, а дехто ніж у багатій оправі. Поведінка їх була важна, спокійна, хід та рухи повільні, бесіда стримана, багата словами та вбога змістом. Дружинні бояри при розмові шукали очей співбесідника та зі звички швидко і влучно підшукували відповіді; земські бояри шукали тільки слів для власної гадки, до якої дійшли десь у самоті дворища, загубленого у безмежах лісів. Вони не мали часу ні охоти стежити за ходом чужих думок.
Не зразу почалася загальна розмова. Найперше почали дружинні бояри обговорювати справу.
— Про правду вістки годі сумніватися — говорив Олешич. — Вінка із престола св. Софії не дістане ніяким робом нехристіянин. На ньому є хрест, так як на мантії, яблуку, черевиках, рукавицях та скиптрі. Це відзнака Богом даної влади…
— Невжеж боги були ворогами Володимирові? — спитав Мощанин. — Чи вони не вели його до перемоги? Чи не дали йому величі, сили та слави?
— Я гадаю, що він узяв собі все те сам, а у дечому помогли ми! — засміявся молодий чорнявий боярин Стронята.
— Так, але ні ви, ні боги не дали йому кесарського вінка! — відповів Олешич.
— Так! — вмішався Мстислав. — Навіть кесар франків має його з Візантії. Це очевидний доказ, що Бог кесаря є Богом світа!
