— Хай буде! — сказала спокійно! — Годжуся! Та ти не сподівайся деревлянської рати. Я сама надіялася, що память побитих Ольгою бояр та племінного князя живе ще в народі. Та я помилилася. Вони всі вдоволені ладом та безпекою, а хто ще не забув на кров предків, той не має сміливости кинути боєве гасло між ситих і пяних бояр. Деревляни не варяги, Свене, память у них коротка, а чим більше світяться плуги, тим більше ржавіють мечі. Тільки полочани не забули ще Рогволода й їх рать є вже на пів днини дороги на ріці. Невелика вона та добірна, а веде її давній дворецький мого батька, боярин з варязького роду Гельґі. Якщо її поміч дасть тобі перемогу, то користуйся нею. Якщо ні, так я під її охороною відїду у Полоцьк, а тобі лишу тут вільну руку у всьому.
— Пішли зараз за дружиною і накажи їй вдарити на киян, якщо між нами прийде до боротьби.
— Від цієї хвилини ми заодно? — спитала Рогніда, встаючи.
— Так!
— Боги чули твоє слово! — закликала Рогніда, а в голосі її звучав тріюмф.
Серед загального пригноблення, яке панувало в Києві від нападу печенігів та через відсутність князя, замах Свена викликав серед населення нечуване озлоблення. Якто, тоді коли там над Стугною рішалася доля цієї полянської землі, кляті
