143
нуться сі припаси до двох місяців, або і швидше, а що тоді буде? Византійські стратіґи обсадять Корсунь і не пустять відси поживи у Дніпро, а тоді голод вигубить нас гірш помору — зарази. Припасу, який обіцюють Ромеї, замало.
Святослав мовчав хвилю, а так само і оба воєводи не знали, що відповісти. Вкінці князь двигнув плечами.
— Ти добре кажеш, Мстиславе! — відповів. — Але годі дане слово брати назад. Та я пораджу собі і заки сам стану табором на Білобережжі, вишлю Свинельда у Корсунь. Замкне стратіґ місто, то останеться його околиця, стада, обсіяні поля, незамерзаюче море. Припасу не бракне. Але усе зависить від сього, щоби з першою травою, з кінцем березня, нова дружина була при Дніпровому гирлі. Ти, Шварне, збереш охочих зміж Полян, Деревлян, Сіверян та Уличів. З ними прийдеш на Білоберіжжа і привезеш зі собою увесь припас збруї та борошна, яке найдеш у київському острозі. А ти, Мстиславе — ту князь звернувся до молодця, — збереш Тиверців і перекажеш до Бужан-Дулібів, щоби зібралися на рать у Болгарію. Закупам — ізгоям обіцяєш заплату довгу та зворот прав, боярам волости, рабам свободу. Людий всадиш на чайки і Прутом попливеш сюди прямо у Дунайське гирло. З кінцем травня являйся у Доростол. Засядеш тут і будеш берігти наших плечий та пильнувати болгарських бояр. Возьми зі собою десятьох комонників і їдь сейчас горі Прутом, щоби розслідити дорогу, якою за девять місяців прийдеться тобі вести військо. Поняв?
Дністер, Прут, Тиверці, Бужани — слова сі збудили у молодця роскішну дрож.
На майдані вигукували весело гридні, пючи вино, якого чимало найшли у пивницях Калокира. У Мстислава була охота викрикувати разом із ними з радості,
