150
покликав своїх людий, велів принести своє ратище і щит та посідлати коні.
Аж ось високий, блідий муж підійшов до дівчини і нахилився над нею.
— Калино, — сказав їй до уха — Мстислав живий, здоров, у почестях і богацтві. Здоровить тебе і каже: не забудь!
Чуючи імя дівчини, бачучи її привітання з Круком та її роспуку, він один догадався, відки те усе. Тому поспішився розважити й успокоїти її.
Але ось дівчина скочила на ноги, наче підірвана пружиною.
— Як то, а відки Крук тут узявся! — крикнула з лискучими очима і блідим лицем. Здавалося, що вона скочить до очий воякові, немовби він її дурити брався.
— Ось успокійся, дитинко, послухай, а розкажу усе — відповів зворушений пришелець. — Тепер не дивно мені, що Мстислав тебе любить. У тебе доню ще більше видко вірности чим краси, а й сеї не відмовили тобі Боги.
— Хто ти?
— Я Лют, друг Мстислава, везу його слова Рогдаєві і громаді.
Калина вхопилася обома руками за голову і відійшла. Власт заступив її дорогу.
— Геть! — крикнула так люто і так поглянула на нього, що бутний боярин мимохіть подався в зад. Сівши на ослоні, який винесли її служебниці з хоромів, уважно слідила за ходом розправи, що велася між прибувшими, а Рогдаєм.
— Я Лют, старший між гриднями князя, — говорив муж з блідим лицем. — З приказу князя їду з Корсуня, щоби увести його імям у посідання сієї волості воєводу і боярина Мстислава Воєславича.
