164
таких мандрівок, бо ніодин не захропів, ані не пручався. Вправно, наче справжні моряки плили молодці.
— Лівим боком налягай!
— Запрись зліва! Ще раз! ще раз!
— Греби! дужше! рівно! разом!
— Раз, два, раз, два!
— Налягай зправа! запрись!
— Приставай!
Справно пристала дараба до берега. Всі висіли, а сплав знову віддрулили у воду. Він поколихався по филям, поплив з водою, але спинений линвою пристав під напором води знову до правого берега. Перевізник потребував лише намотати линву на коловорот, щоби привести сплав знову до стовпа.
Від перевозу їхали комонники стежкою. Але ось спинився провідник і вказав у сторону села рукою.
— Ось се моє посілля, се Залісся! — сказав. — Там має на нас ждати Лют. Се велике дворище, яке ви бачили на горбку, се мій двір. У ньому горять огні, видко щось діється незвичайне. Тому мусимо обережно підїзджати, щоби не впасти ще у яку халепу.
— Може се лишень толока або пир, — здогадувався один з гриднів, який видко найрадше бувби якраз на таке свято потрапив.
— Не знати! — відповів воєвода. — Лют не справляв би пирів без мене у моїй хаті, а жнива вже минули.
— А може се похорони? — сказав другий? — Лютові не богато належалося вже у Корсуні; хай його Боги ратують, шкода булоб гридня князеві, а нам товариша…
По хвилі надуми рішив воєвода:
— Поїдемо стежкою прямо на північ і доїдемо до роздоріжжя. Там стоїть дуб, розторощений стрілою Перуна, коли Деревляни вбили князя Ігоря. Одна частина віджила знову, коли князя Мала з дружиною погубила
