170
Мішок за мішком висипав Власт на стіл, скриню за скринею відчиняв, вкінці на досках виросла чимала купа гривен, дінарів, драхм, а навіть золотих арабських та грецьких монет.
Лице Власта горіло румянцем, очі блестіли горячковим огнем, а руки тряслися наче від пропасниці. Він не бачив ані не чув, що діялося довкруги нього. З роскішшу заглиблялися його пальці у купу монет, а ухо любувалося металічним брязком. Розгорячена уява пересувала попри очі його духа барвисті сцени з життя вельмож та купців над далеким Боспором. Колись був Власт у Царгороді з купцями-гречниками та приглядався життю у сій столиці світа. З того часу безвиводно тужило його серце за сим соняшним раєм далекого полудня. Тепер ось, маючи гріш, міг він перенестися туди таки на завсіди і осісти там як купець. Він торгував-би, або й ограблював руських гречників по дорозі. Не браклоб йому певно гроша на будуче.
Лакомо облизувався Власт, мріючи про царгородські гаразди і не звертав уваги на крики своїх посіпак, які веселилися при ватрі. Не бачив він, як по добрій хвилі прийшов і Рогдай до себе, підняв голову, а відтак постогнуючи та покашлюючи, піднявся і сів у куті хати. На його витріщені очі падав блеск огню. Сими світячими очима слідив він кождий рух боярина, що порався у хаті. Крізь голову пробігали лискавкою думки.
— Що робити? як утічи з сієї хати? Ба, втічи не штука, Власт навіть не замітить, що хтось рипнув дверми. Але що далі? Власні ізгої та раби покинули старого. Вони його не любили — бо й за що? Він увесь вік давив їх що сили і видавлював з них, що лише далося: гривни на переднівку за крихітку борошна, скіри, мід, віск, збіже; робив ними як волами, коли мусіли шукати у нього зарібку, а як хто завинив йому гріш, так обди-
