175
духа, не стало йому уже сил обійняти умом загал вражінь та примінитися до змінених життєвих умов. Годинами сидів старий недвижно і усміхався лише приязно, якщо приходили до нього люди. А й залісецькі люди замітили вскорі переміну, яка зайшла у душі Рогдая, бо усі насмішки, якими гостили його давнійше діти, жінки та парубки, замовкли нараз. Усякий бачив у ньому лише старця, який осліп уже на справи сього життя, а глядить скляним зором на той бік — на зелену леваду Дажбога. Його уха не чули уже й нерозуміли усіх людських слів, бо вони вели гутірку з Дідами у Вираї. Тому кождий здіймав радо шапку й здоровив старого по закону, вічливо та поважно.
Мстислав і Калина не кидали себе й на хвилину. Вона розказувала йому про свої переживання, а він її про бої на Дунаї, про Варягів, Греків, Болгар.
І плили дні за днями, аж у дванацять днів після приїзду Мстислава відгуляли весілля.
А міжтим змаліли дністрові води і прибрали темно-зелену краску, яка ярко відбивала від глинистого та пісчаного берега. Луки та поля посіріли, пожовк ліс… Усі краски від ясно-жовтої до темно-червоної пишалися у лучах сонця та у чистому холоднавому уже осінному повітрі. Наче яркі воскові свічки горіли берези та вільхи, темнійший відтінок красив кучеряві дуби, а наче кровю опливали буки та граби у лісі. Тут і там, де виступала глинка, де росли й ялиці або модерев, там зіставали темно-зелені плями у краєвиді. Жовкла уже ліщина і лозина й верби, жовкли вязи, тиси, явори, відцвітали останні цвіти і лише на висших місцях бивно розцвітали осінні пізноцвіти.
Почалися у селі свати, весілля, толоки, збіралися прядільниці на вечерниці та досвітки, не вгавали у селі