36
— Наколи ти знав, що сей чоловік такий немилостивий, то чому йшов до нього? Треба було пошукати иншого вірителя!
Закупам — ізгоям відповідав:
— Ідіть і живіть по боярській волі, коли по своїй жити не вміли. Усі люди живуть, а закупи може не люди?
З рабами навіть говорити не хотів і велів їх прогнати з острога.
Мстислав утратив зовсім надію добути собі ласку такого гордовитого та несправедливого князя і звернувся йти далі, коли нагло почув побіч себе голос:
— Не довго попасеш ти, небоже, на сьому високому столі; проти волі народу не осидишся на ньому! Ігор, який був, а також згинув марно. Перун не князь, він зарівно побивав і князя і раба, а Хорс не чоловік, усе бачить, а обдурити себе не дасть.
Мстислав оглянувся і побачив чоловіка може трицятьлітнього, худощавого з блискучими очима та довгим вусом і чубом, словом вояка. На ратищі ніс він набиваний спижевими ґудзами шкіряний кафтан, на плечах тугий варязький щит, а при боці довгий обосічний меч.
— Чи і ви, дядьку, до князя з прошенням? — спитав молодець.
— Е ні! — засміявся вояк. — Лют не потребує ласки таких момсиків як сей малий Ярцьо. Я, дружинник князя Святослава. Я лише бажав поглядіти, яку то цяцю лишив наш князь місто себе і бачу, що син не вдався в батька. Ну може бути, що се ще месть за Ігоря.
— То князь Святослав так довго тямить кривду? — спитав Мстислав. — Прецінь княгиня пімстила смерть чоловіка як слід.
— А вжеж! — була відповідь. — Я не кажу, що се князь мститься, лишень Боги. Кудиж ти, молодче ідеш?
