38
— А котрим боком звертаємося до частоколу, коли підходимо зліва?
— Звісно що правим… ага! вже знаю. Бо на правому рамени нема щита.
— Бачиш? — поучав Льот. — Як що ворог перекине щити на праве рамя, то буде безоружний і не буде боронити нашим разити напасника стрілами та камінням, а як не перекине, то буде від сторони частоколу без ослони.
— Диви, диви! — чудувався Мстислав, — як мудро вимірковано.
— Се наш князь так придумав. Він лише і про те думає, та коли видумає, то і старий Свинельд не втне.
— Воєвода?
— Егеж! він тепер у Переяславці заступає князя і ми тепер туди ідемо…
— Він Варяг?
— Ніби Варяг, та його варязькі кости давно уже поросли руським мясом. Вже і своєї мови призабув, бо у нашого князя Варягів не багато.
— А се чому?
— Бо він більше за славою вганяє чим за наживою, на полюддя[1] не ходить, а живиться добичею з війни та ловів. Варяги люблять достатки, тому волять молодших князів, Ярополка, Олега, або царгородського кесаря. Та і князь волить наших добровольців чим їх, бо наш народ хотяй менше очайдушний, но зате о много тугійший та вірнійший.
— Звісно, — замітив Мстислав, — хто бореться за гріш, тому слава байдуже! — Так гуторячи, увійшли в острог. Упродовж частоколів, з над яких грізно гляділи з грубезних колод будовані вежі, лишено для доступу борцям та для довозу стріл, каміння, смоли та води доволі широку вулицю, яка окружала стоячі в середині дворища. Дворищ сих було кількадесять, а на-
- ↑ Полюддя — збірання дані князем по волостях. При такому збіранні убили Деревляни великого князя Ігоря.