40
й з песеням!… — додавали указуючи на Мстислава, що усе оглядав діточими очима, подивляв і забув язика у роті.
— Тю на твойого батька, — огризався Льот, — се його братанич.
— Якто?
— Ну, звісно як, песеня старій собаці все сином або братаничем, а тобі відай первим братом доводиться, може ні? як ні, то вибачай, ти видко з иншої буди.
Вкінці приїхали перед стайні, де чимало отроків проводило, чистило та уїзджало коні. Коли побачили Люта, сейчас надбігли та взяли коня до стайні. Мстислав зліз також і станув біля Люта.
— Страх, як тут у вас гамірно, у лісі навіть весною такого не буває — завважав.
— Чого солопишся? — гукнув Лют, — краще подумай, що сказати князеві. Що тобі зі сього, що тут ловиш галки та ворони. Як князь тебе прийме, то наглядишся доволі, заки поїдемо.
— Гей! не погавишся, Люте, ні, бо їдемо вже завтра! — почувся нагло за ними різкий, молодий голос.
Лют обернувся, наче гадюка вжалила його у потилицю, і похилив сейчас голову та зігнувся, дотинаючи рукою землі. Не знаючи чому, зігнувся Мстислав і собі, а коли знову випрямився, поняв сейчас, що перед ним сам князь.
Князь був без шолома, а чорне волосся звязане було у чуб на вершку голови ремінним волоком. Чорні вуса отінювали добряче лице з ясними синіми очима та густими бровами. У лівому усі висів ковток із одним карбункулом та двома жемчугами, впрочім не ріжнився князь нічим від своїх вояків. Його середню ростом, але тугу, костисту стать укривав шкіряний одяг прикрашений по берегам мережками, які вишила його любима жінка, Малуша. Широкий черес зі застромленим ножем
