51
у стіп батька, кладучи руку на меч, який Святослав держав у руці.
— Клянуся на Перуна, Велеса та всіх богів землі, води та воздуха і на сей меч, оборону і опіку усіх, що шукають правди у життю, що доховаю віри князеві та слухати-му усіх його приказів. Рука моя та голова завсіди будуть трудитися по волі його, доки не розділить нас Мара-Смерть!
Сявтослав поклав руку на кучерявій голові сина і підніс очи на небо мов у молитві. Гробова мовчанка панувала у зборі, навіть христіяни, яких було там кількох, мовчали, переняті повагою хвилі. Здавалося, що над сею хлопячою головкою буяє невидимо ґеній будуччини, та ніхто не знав, що се ґеній будуччини усеї руської землі.
Коли по засіданні княжої ради Мстислав вийшов поглядіти Партенія, не найшов уже його, зате побачив Фарлафа, який допитувався за грецькими послами поміж дружинниками та купцями. Вони відповіли йому, що посли таки сейчас відїхали човнами. Мстислав чув сю відповідь і бачив, як почервоніло з досади лице Варяга. Він затиснув пястуки та закляв зтиха, але відтак ударив себе рукою по чолі і посвистуючи, пішов у свою кватиру.
— Видко він мав діло до Партенія — подумав молодець — і певно знає, де він… а нуж бо, попробуймо щастя!
І з поклоном приступив до Фарлафа.
— Як що благородний конунґ[1] бажає швидкого післанця, та я дожену човни верхом! — сказав. — Я без
- ↑ конунґ — назва володаря у Варягів.
