53
струнку стать молодця, вкінці склонив голову покірно і сказав:
— Коли так, то йди, благородний боярине, та роби, що хочеш, я про тебе нікому ні слова не скажу. Клянусь Перуном!
І Мстислав остав між службою.
При вечері засіло до столів поверх триста Варягів. Фарлаф сидів сам кінець стола та видавав прикази. І хотяй Варяги мали звичай богато пити при їді, він пив мало і скоро покинув кімнату. Коли вийшов, висунувся за ним і Мстислав.
Криючися попід паркани та гори мішків, вовняних покривал, сідел, поміж товпи сплячих, або сидячих дружинників, слідував молодець за воєводом Варягів аж до послідних хат, де пробігала вулиця, що окружала увесь острог. За нею їжилися уже палі частоколів. Фарлаф станув на вільній улиці й оглядався. Мстислав припав до землі, але зза угла крайньої хати, під якою укривався, слідив бистро за воєводом. А поведення його було справді чудне. Зложивши руки довкола уст, обізвався тричі совою. За хвилю почулися десь з віддалі такі самі знаки, а тоді Фарлаф підійшов до частоколу і без труду видобув два кілки, якими прибивано палі частокола до поперечних лат. В долині були палі підрізані, а нарізи прикрито землею.
— Гарно! — подумав Мстислав, — такі чотири палі і пропало могуче городище Київських князів.
Міжтим Фарлаф застромив кілки між другі палі, щоби не погубилися, а сам підійшов якраз до сеї хати, під якою чаївся Мстислав і відкинув засуву. Відтак став обходити хату довкола і нагло стерпла скіра на Мстиславові… Йому нікуди було тікати. Довкола вільне місце, а найблизші паркани доволі далеко, — заки змігби добічи, певно побачивби або почувби його Варяг. Зірвався отже та рішив і собі обійти хату другою сто-