60
Святослав поклав йому на плече руку.
— Се не нажива, хлопче, а знак вдяки від дорогої моєї Малуші для тебе. Що ти свобідний, то на те наша княжа власть боронити пригнетених. Се тобі належиться і се ти одержав. А про нагороду поговоримо опісля. Ось ти красше розкажи Малуші за свою рідню, а я з Добринею пораджуся, як-би то завтра уладити похід.
Молодець розказував княгині за батьків, братів, Рогдая, Калину, Власта і нічого не скривав, бо бачив, як спочуваючим та добрим було серце сеї жінки і матері героїв.
І довго в ніч радилися ще князь, найстарший воєвода і наймолодший гридень.
Слідуючої днини досвіта князь Святослав удався з усею ріднею та дружиною на беріг Дніпра. Тут волхв Перуна приніс коня в жертву Богові, а жертівною кровю окропив чайки на ріці. Відтак упорядкував князь дружинників. Передом їхали на десяти чайках Варяги враз із більшим руським відділом, який мав перетягати човни через пороги. За ними ішли Поляни і Деревляни, опісля Сіверяни та помічний відділ Чорних Болгар і Вятичів. На кінці Тиверці і Уличі.
Кожде з племени, які заселювали широку і родючу руську землю, післало вибір своєї молоді у військо князя. Усе те були добровольці, які збіралися під рукою геройськго володаря добувати слави у далекому краї. Могутньою та богатою була руська держава і ніхто зі сусідів не міг її дорівняти або стати для неї небезпекою. Тому усі, що бажали воєнної слави, йшли за князем у Болгарію. Ніхто не добачав ще і не доцінював
