приготуйся відповідно на прієм мужа, який бажає увести тебе у ґінайконіт свойого дому жінкою! І нехай Афродіте додасть повабу твоїй красі, а безсмертний Ерос хай повяже вас рожевим вінцем! Тоді Гімен запалить смолоскип на тому самому місці, де недавно горіли ще огні Танатоса.
Ономархос вийшов, а коли за виходячим запала важка занавіса при воротах, Гарміоне закрила нагло лице заслоною та сперла голову на руки.
Було тихо мов у гробниці, тільки з недалеко Пніксу доходили хвилями протяжні оклики спартанських варт. Останні проміні Геліоса погасли за скалами Саляміни, а на сході стала звільна підійматися понад горби Лікабету велика темно-помаранчева Селєне. У пітьмі глубокого сумерку стало тонути нутро перістілю, розпливалися в ній мальовані стовпи підсіння, статуети, картини.
До колін Гарміони приповзла Демофілє.
— Чи подати лампаду, достойна? — спитала ніжно півголосом, перечуваючи роздратування своєї пані.
Наче зі сну збуджена, зірвалася дівчина.
— Ах, правда! вже ніч! Вели подавати вечерю, а поки-що остав нас самих! Ойтозіре, ти тут?
— Моє місце, деспойна, при твоїх ногах! — відповів із під стовпа глубокий, мужеський голос і Ойтозірос станув перед дівчиною у поставі повній пошани.
— Сядь оттут, біля мене і порадь мені в мойому горю. Ти чув нашу розмову і зрозумів її.
— Так, деспойна! Я був товаришем Стратоніка не тільки в забаві, але й у науці. Мині не трудно розуміти не тільки слова, але й наміри Ономарха, Періксена, Крітія…
— Так, ти тільки з імени варвар!
Ойтозірос засміявся, але якось дивно, неприродно.
— З імени й уродження! — відповів — і сього не слід мені забути, бо забувши про се, ставби я таким самим гидким баришівником, як ось сей!
Гарміоне мовчала. Справді! її дядько варвар по серцю, куди поганіщий Етіопа чи Лібійця, а Скит Ойтозірос вірний мов золото, благородний мов Арістід…
— Не говори мені про Ономарха! Хай йому Гекате всю ніч давить груди страхіттями Тартару! Ти радь мені, що зробити зі сею поганню, яку він накоїв. Я нароком не відповіла йому як слід, а ще й лукавила перед ним, щоби він не догадався, як противною є мені гадка про ґінайконіт Періксена. Я гадаю, найкраще буде завтра сказати Періксенові, що дядько не спитавши мене, орудує мною. та майном батька, як своїм. Він Евпатрид, то і зрозуміє..
— Що, ти його не хочеш, деспойна! — перервав Скит. — Але по вашому закону Ономархос має право видати тебе заміж, і проти волі. А чи Періксенові ходить про
