Гарміоне, чи не розуміє твоє серце ударів мойого? Чи ти з дружини Артеміди, яка не знає любови, ні роскоші? Скажи мині тільки одно слівце, у якому відбивається зміст чарівної пісні лугів, а не втраченою буде для нас весна. Пестлива рука Афродіти приведе нас до огнища, яке запалить Гімен, а його смолоскип освітить шлях нашого майбутнього щастя…
— Ні, Трофіє, не з дружиною Артеміди прийшла я сюди. Привів мене сюди хоробрий, благородний муж…
— Ах, ти ще його не забула ?
— Можна гніватися, негодувати, але забувати не слід нічого й нікого!
— Бачу, що ти зрозуміла пісню фільомелі, але не я зірву квітку, яка виросла сеї весни на шляху мойого життя…
Гарміоне мовчала хвильку, аж відповіла:
— Не кидай надії. Трофіє! Ще всіляке може бути. Щоправда Ойтозірос близчий мині серцем, але ти Гелєнець, а він ні!
— Богове! — закликав Трофіос, обіймаючи лівою рукою круглі коліна Гарміони. — Пришліть яких ворогів і дайте й мині оружною рукою добути се, чого не можу добути серцем. Най счезне тінь сього, що ділить нас обоє, перед геройством Гелєнця!…
Праву руку підняв горі, наче призиваючи богів, але не скінчив промови. Нагло сталося щось, що, як здавалося, зовсім виходило поза обсяг мислимости. Понад темними палями частоколу, які ярко відбивали від сріблистих трав, появився нечайно ряд голов у високих, кінчастих шапках. З брязком та шумом піднялися вони в гору, аж на верху огорожі, наче галки на крівлі хати, станув ряд високих, чорних, людських постатий. На їх плечах розвівав вітер довгі плащі, наче крила хижих птиць. Над головами блестіли вістря спис, а з під високих шапок, ярко освітлених місяцем, видніли темні, грізні, бородаті лиця мужів.
Хвильку стояли напасники на частоколі, а там одним скоком найшлися на майдані і бігли без оклику, але з брязком мечів та щитів до дворища. За першим гуртком показався другий, третій, четвертий і в мить заповнила собою товпа площу перед дворищем.
— Сколоти! До збруї! — крикнув зриваючись Трофіос.
Йому відповів скажений рев нападаючих. З підсінь позривалися оборонці, але в мить як британи ведмедя у тростнику, обскакували кождого Скити. Свист, брязк, крики, проклони змінили вимріяну картину земного раю у якесь пекло злости, жорстокости, божевілля… Також на Трофія кинулося з диким криком кількох Скитів. Заки одначе прийшло до боротьби, у повітрі свиснув аркан, і наче остродонна амфора на гладкій долівці, упав молодець на землю.
