Заболочені постоли пельопонезьких бовванів топчуть барвисту мозайку Партенону, на гермах та статуях вішають чужинці свої вошиві кожухи та плащі, а нас, сіль усїєї гелєнської землі, лякають наче дітий Лямією. Але досить того, — перепинив сам себе, — скажи, що задумуєш зробити зі собою? Ти знаєш, що Періксен…
— Періксен певно знає, що батько помер, та що не остигло ще й гаразд попелище його костра, а там… Свойого часу заходив він у нашу домівку, та ні батько ні я не вітали його радо і він пішов собі. Якеж йому діло до мене?..
Череватий Ономархос порушився на кріслі.
— Звісно, що нема ніякого, — признав, — але в тебе може найтися діло до нього. Він прецінь права рука Крітія…
— Лишім його! Ти, дядечку, звичайний собі купець, який до нічого не устрявав, противно, ти навіть позичав гроші атенським паничикам на розпусту. Тобі нічого боятися лякедемонської партії. Покійний батько був вправді їх ворогом, але вже не живе. Чогож нам їх боятися?
— Но так! Щож буде одначе, як він забажає забрати майно твойого батька? Що зробиш, як він посягне по тебе?
Бистро глянула Гарміоне на свойого дядька, який дуже пильно приглядався чорним фіґурам Одіссея та Аяса на темно червоному фоні амфори. Радісне почування ізза приходу дядька счезло вмить, як счезає на водограї дуговий рефлєкс.
— Ономарху! — сказала по хвилі. — Часами криють боги від очий смертних тайну створіння, але все таки догляне часами її око мудрця. Та ніякий мудрець не збагне тайни людської злоби!..
Ономархос спаленів.
— Чи ти злобою вважаєш журу про майбутнє?
— Скажи „своє“ майбутнє, ціною чужого горя!
— Не розумію!
Гарміоне встала, а її тонкі брови зтягнулися грізно, а стать випрямилася гордо, як Артеміда, відкривши в кущах підглядача своєї краси.
— Значить ти не всилі зрозуміти, що недосвідня дівчина може догадатися нещирости досвіднього мужа? Ономарху! Не дали боги жінці розуму, який розчленовує та вяже річи й ідеї, але дали їй серце, яке відчуває навіть се, про що й не снилося розумові. Тому кажи отверто: Зачим прийшов ти до мене?
Лице Ономарха прибрало облесний вираз лизуна, який береться видурити щось від богатого приятеля.
— Гарміоне! дитинко! Не зтягай своїх брів та божеського чола, на якому звикли сідати Харіти, а не Зевесові громи. Хотяй у домі твойого батька бували софісти та ре-
