Всуперіч загально принятій гадці, напад татарів у першій половині тринадцятого століття не був безпосередньою причиною запустіння українських земель. Татари змагали до поширення своєї займанщини, бажали отже українські землі влучити у склад своєї держави. Тим то вони не пустошили й не вилюднювали краю, а тільки нищили те, чого не потребували самі. Вони бажали мати з зайнятих земель, постійні бариші-доходи, а як відомо, із запустілих сіл та піль нема ніякого доходу. Зате зовсім не треба було татарам міст, ані міської культури, а державний устрій був їм невигідний. Вони руйнували отже в першу чергу городи та викорінювали дружинний лад, убивали князів, бояр, палили боярські селища, а залишали в живих мужика-чорнороба, який обовязувався платити їм данину. Тільки там, де татарам не вдалося знищити дружинного ладу, виступали вони з цілою жорстокістю й варварством та залишали за собою лише землю й воду.
Так то виступають татари в тринадцятому столітті, як верховна, панівна кляса в цілій східній Україні. Українська державність заціліла тільки на Заході, у галицько-волинській державі. Подніпровя стає „улусом” Бату-хана й його наслідників.
5
