Цю сторінку схвалено
а з гущавника сипалися стріли безустанно, доки не лягли всі товариші Ахмата. Не було ні часу, ні спромоги боронитися. Кільканадцять тільки полізло лівим берегом вивозу у ліс, але й ці попадали від стріл і покотилися назад. Широко відчиненими очима глядів Ахмат на нечуваний вчинок незнаного напасника.
— Чи нема Бога в небі? Чи нема хана на землі? — питав себе в отупінні. — Чи нема й для мене смерти?
Та в цей момент спереду, ззаду і з боків вискочила товпа тугих, оружних парубків, а спокійний голос одного з них заговорив до нього добре знаною йому руською мовою:
— Злізь-но, Ахмате, з коня й піддайся!
Наче із сну збудився баскак.
— Кому маю піддатися? — запитав.
— Бояринові Ратиборові! — відповів Ярослав.
52
