Перейти до вмісту

Сторінка:Опільський Ю. Золотий лев (Краків, 1941).djvu/53

Матеріал з Вікіджерел
Цю сторінку схвалено

зважитися на такий нечуваний злочин, а опісля… втекти. Без певних відомостей про замисли короля, або про особу головного провинника не було чого й вертатися до Орди. За втрату зібраного гроша та сотні комонників грозив йому неминучий зашморг.

— Вибачай, воєводо, — заговорив до Ярослава, — ти, беручи мене в ясир, сказав, що робиш це в імені боярина Ратибора. Чи це той самий Ратибор, половчин родом, до якого я їхав?

— Той самий.

— Щож за підступ придумав він на мене нещасного. Невжеж він гадає, що воєвода Куремса й хан не упімнуться за мною, ратниками та грошем?

— Не моє діло, татарине! Нам усім обіцяна нагорода, ми й заробили її!

— Де ж сам зрадник?

— Він сам дома. Бач, він не бажав показуватися тобі в бою. Він випустить тебе завтра або післязавтра, а коли ми всі розійдемося додому, він вину звалить на нас і за свою ласку заправить ще похвали.

— Як то? — визвірився на молодця татарин. — Ніяк не второпаю вашої балачки! То ви, знаючи це, зважилися на таке діло?

— Ба, ми мусіли!

— Не розумію!

Ярослав розказав тоді баскакові про все по-правді, як то боярин присилував громадян погрозою, промовчав

54