113
піхоти, чи до почтів у хоронґвях. Виж знаєте, що самі товажиші, се дрантє. — І піднявши голос, іще раз кликнув:
Admir-ую[1] спільний сей вашмостїв ку ойчизнї сентимент[2] і не мішкати му сповістити про се наймилостивійшого круля.
Vivat круль! — заревіла шляхта „unanimitate“[3]!…
— Нехайжеж наша матка, католицька еклєзія поблагословить нашу круціяту[4].
Шляхта верещала тимчасом: vivat! не слухаючи. Ренкодайні і служба спали по кутах, або ревіли враз із панами і товкли посуду. Пяні музиканти покинули хор і пили разом із иншими, якийсь співак оповідав, що з його брата зробив пан евнуха, щоб не стратив голосу, та реготав ся, оповідаючи про любовні пригоди нещасного. Инші знов позбували ся таки в сали надміру спожитих страв і напитків. Пану Калїновському вдарило також вино до голови, він прикликав свого пестро убраного карлика і давав йому пити з величезного розтрухана.
Гетьман Жулкевський скінчив тимчасом бесїду і хотїв просити Калїновського додати ще дещо від себе. Але пан Калїновський не порозумів слів гетьмана, тілько показуючи на карлика, сказав:
— Чи повірите, ваша вельможність, що йому вже сорок лїт?
Жулкевський звернув ся тодї до ксьондза біскупа з просьбою о благословенство, щоби надати усьому релїґійиу освяту. Але ксьондз біскуп спав на подушках. Долїшня щока звисла низко, а з отвореного, беззубого рота добував ся свистячий сопіт і спливала на одїж і подушки слина.
