42
чортяка не держить! Сїли на конї, махнули па чотири вітри і кінець! Я у гнїздї злодїя жити не думаю.
— Крім твого та мого рідного гнїзда не знаємо нїякого иншого, де оставало би все святе святим. А до дому нам вертати годї.
— Правда!… Все таки цїкавий я, що ти саме викалькулював про пана Бялоскурського?
— Три річи: „Primo“[1], що він аґент Мадярів. „Secundo“[2], що обдер Жида невинно. „Tertio“[3], що його жінка… така собі…, а він знає про се.
— Що ти кажеш! Нехай Бог боронить, щоб так було. І я починаю помалу визнавати ся, але щоб аж таке було, не повірю!
— Як хочеш! — відповів Попель, — та я ось присяг, що слїдити му Івашка. Треба би туди вибрати ся й пошукати.
— А пси?
— Псів спускають за обістєм, а ті, що є тут, припнені при входах. Беата пояснила менї се дуже основно.
І Іван став відчіпляти шнур, яким повязані були їх клунки.
— На щож се? спитав Юрко.
— Годїж менї йти пильнувати Івашка та Беати через їх сїни… Ага! Ти добре зробив би, якби пішов під двері до сїний та надслухував. Як тілько хто вийде з хати, ти зараз на гору та обізви ся двічи лиликом.
— Добре! Тепер якраз лилики лїтають.
— А придуши огонь попелом!
Кажучи се, звязував Іван мотузя, що разом із поводами вистарчали, щоб по них спустити ся з вичілка на землю. Вікна двора були заслонені віконницями, то й нїхто не міг замітити Івана, що мов кіт спустив ся у низ. Юрко пильно глядїв, чи хто не надходить, а Іван присїв зразу до землї, а відтак счез у пітьмі. Коли місяць вийшов ізза хмарки, побачив Юрко тїнь, що крала ся хильцем здовж частоколу в сторону будинків, де мешкали гайдуки. Там недалеко задної брами миготїло тьмаве світло у маленькому віконци. Юрко знав, що й на баштах стоять вартові, та вони були по другій сторонї. Їм нїчого було глядїти на обістє, бо рова, валу й частоколів берегла злюча стая величезних собак.
Та ось коли тїнь Івана найшла ся при одній із гарматок, уставлених при отворах частоколу, рипнули якісь немазані двері і побіч маленького світельця блиснуло на хвилю друге, більше. Хтось виходив із хати.
Двічи захохотав лилик — тїнь счезла. Через майдан почала скорим кроком зближати ся до двора висока стать. Нічний вітрець розвівав поли контуша та довгі вильоти. У непевнім світлї показало ся блїде, остре лице пана Бялоскурського. Два
