87
нити трупів. Але медик утїк, вартівники спали пяні у вартових кімнатах при брамах. Нїкому було їх наглядати.
За містом стояв на горбку замок з округлими вежами, окружений садом, огородом та гумном, усе те обведене ровом, валом, частоколом, а по части стїнами й мурованими брамами. Зараз за садом починав ся лїс і то дуже густий, шанований ощадним господарем — панський лїс.
Саме з сього лїса виїхав їздець. Коли тілько виїхав поза останнї дерева, вдарила його в лице нїчим не спинювана сила західного вихру, кінь скочив, та дрожачи цїлим тїлом, став форкати з переляку. Їздець затяг високу, козацьку шапку на перед голови, та успокоїв коня, гладячи по шиї. Новий порив вітру мало не збив його з ніг.
— Во імя Отця і Сина! — перехрестив ся козак. — От певно повісив ся хтось… наче Юда! Боже, будь милостив його грішній душі! Погана ніч! Правда, Чавше?
Тут козак звернув ся до свого жеребця, який оказував велику охоту завернути знов у діброву під захист дерев. Чавш поклав уха по собі та замахав головою.
— Ага! озлобив ся, товаришу? Ну, нїчого! Заїдемо до „баборіза“[1], то будемо спочивати. Там нїякий біс не прикаже тобі товкти ся по ночі. Там тілько бабам і дїтям біда, але не нам козакам.
Кінь неначе порозумів слова пана, спустив голову до долу, щоби вітер у ніздря не віяв і пустив ся з провола до замку.
Наколиб козак міг був глянути через високий мур на майдан, серед якого стояв сам замок, то побачив би був доволї живу картину. На майданї стояли довкола бочки смоли, запалені, щоб освітити подвірє, бо не можна було сього вчинити иншим способом задля страшенного вітру. Коло бочок крутили ся парубки, які пильнували, щоби від огню не заняли ся коляси та колєбки панів, що заповняли частину майдану. Великий, чотирокутний майдан, був окружений з трьох сторін будинками, а саме кухнею, зброївнею, обширним рефектарем для приїзжої біднїйшої шляхти, та мешканями для прибічних гайдуків пана Жулкевського.
З четвертої сторони притикав до самої замкової будівлї панський сад, заложений західними огородниками.
По майданї крутила ся шляхоцька служба, гайдуки, пахолки, бігали пси всякої величини і краски, та довгим шнуром ішли одні за другими слуги, які несли на величезних полумисках страву до рефектаря, та до самого замку.
Його всї долїшні вікна були освітлені, тілько горішня часть і високі круглі вежі тонули в пітьмі, а високо над ними пересували ся пірвані хмари.
В одному наріжному вікнї, яке виходило в сторону міста,
- ↑ Прізвище пана Жулкевського, який у битві над Солоницею казав вирізати баби й дїти.
