приступ з драбинами і то нараз із трйох місць. Води не спустимо, бо краще побивати їх на воді, ніж тільки на болоті. Пушкарі не вдіють нічого, хиба стрілятимуть до шіп.
— Пушкарі вже націлилися на обі середущі шопи і завтра розпічнуть обстріл, — відповів Андрійко. — Грицько і Коструба обіцяли всю ніч пильнувати стін.
— Се мало! до півночі нехай Горностай покажеся на стіні, а по півночі ти!
— Добре, дядьку! послухаю.
— Дитинко моя люба! — зворушився воєвода, — з тебе справжній Юрша з крови і кости. Коби я тільки міг тобі лишити після себе волю, за яку борюся! гей, гей!
— Виборемо її, дядьку! — відповів хлопець, — або у побіді, або у смерти! І побіда і смерть дають волю.
— Так і тільки вони! Бо свобода, яку дає безсоромність, насила, самолюбство, се кайдани гірші зелізних оков. Вони наче каміння повисають на шиї людини і тягнуть її у нідра діявола!
Воєвода пригорнув братанича до своєї геройської груди й оба розсталися. Розсвіт мав принести обом тяжку боротьбу зі заклятим ворогом, а може й вічну розлуку.
О півночі розбудив Грицько Андрійка.
— Уставай, боярине, — сказав, — відразу надягай збрую, бо недобре щось твориться за стінами.
Одним скоком був Андрійко на ногах. Грицька, який сам проти звичаю наложив був уже собі на голову низкий, гладкий шолом, так званий чепець, поміг молодцеві попритягати ремені нагрудника та наголінників і подав йому меч, щит та кінчастий молот до розбивання збруї ворогів. Щит був малий, круглий, але цілий критий сталевою бляхою з острим, кінчастим рогом по середині.
На стінах стрітив Андрійко Горностая, який збирався йти спати.
— А що там? — спитав його.
— Нічого великого! Тільки Ляшва уже під стінами. Переплили сучі сини рів.
— Щож ти на се?
Я нічого! Щож пораджу на потемки?
Андрійко засміявся.
— Іди, іди спати і хай тобі присниться Ґрета! — сказав нишком так, щоби не почули ратники. — Спасибі, що не пустив Ляшви й за забороло.
Горностай збентежився, але не відійшов, а Андрійко велів сейчас принести кілька околотів соломи. Її запалили і скинули у кількох місцях зі заборола в долину. Солома полетіла в рів, але заки погасла, освітила товпу Поляків, яка успіла перекинути три плаваючі мости. З обох боків мостів стреміли вже палі, які не допускали, щоби поміст
