Не вжеж сі два хлопи, се тільки привиди його уяви, побудженої смертю Юрші?…
Перед князем стояв у довгій киреї дворецький і кланявся в пояс.
— Боярин із Рудник приїхав і жде в хоромах. Ваша милость звелять вийти. Обід на столі!
Князь піднявся зза стола і подався у хороми-сіни, у яких подавали обід. В куті на величезному комині горіли соснові колоди ярким полумям. Довгий стіл, заставлений стравами, виповнював собою середину, а у горішньому кінці стояв ще менчий столик, застелений богатою скатертиною, перетиканою золотими нитками. Тут засів князь, Мартуся, Андрійко і середнього росту кремезний, сороклітній чоловік у ловецькому одязі: Микола з Рудник, гість. При великому столі засів єромонах Іван, духовник князя Олександра, дворецький та уся служба князя. Так наказував давний звичай руської землі, на якій і князь був чоловіком та не цурався хліба-соли зі слугами та хлопами. І вони були прецінь князями на своїх обійстях, а хто не рівня другому перед Господом?
По молитві засіли усі до столів, а тоді боярин Микола, який успів уже заключити знакомство з молодятами, поклонився до князя і шепотом сказав:
— Чи знають, ваша милость, що великий князь Витовт Кейстутович упав з коня та умирає, або вже й умер у Троках? У Чорнобилі розказують таке смоленські купці.
Відомість, привезена з Чорнобиля, лискавскою поширилася уже була між слугами та викликувала всілякі замітки, розправи та дотепи тивунів, конюхів та сокольничих. Дворецький нашіптував щось пильно єромонахові, а сей поважно кивав сивою головою, заїдаючи окремо від інших кислий борщ та помащену кашу. Князь їв небагато та пильно ловив вухом розмови слуг. Вона давала йому очевидний доказ, що минув уже безповоротно час, колито державними ділами займалися тільки князі й вельможі. Половина з сих людий, що ось тут при столі говорили про Свитригайла, Витовта або Жигимонта, породилися замковими „непохожими“ холопами — каланниками, або були ними ще й досі. Князь не любив рабів, сього пережитку давніх часів, тому зрівняв своїх холопів у правах з „непохожими“ мужиками. Служебні бояри та кметі, які несли боярську службу, гуторили також нарівні зі собою, а всі на одну і ту саму тему: Сяде Свитригайло на місці Витовта, чи не сяде? Піде король на Литву війною, чи не піде? Що скажуть Хрестоносці та ливонські лицарі? Що буде з Поділлям?… Се останнє питання найбільше ворушило уми хлопів та кметів, бояри більше цікавилися князями,
