ним сюди й туди колибалися списи дещо низче стоячих ратників.
Вмить визнався у положенні і збіраючи всі сили, устав. Підняв над головою меч, якого ні на хвилину не випустив був з руки і гукнув:
— Ану хлопці! Топорами всі враз за Миколу!
Ратникам, які вважали Андрійка вбитим, наче сонце засвітило. З нечуваним захватом пустилися всі східцями в гору, на оторопілих, бо певних уже побіди польських лицарів стали градом падати непереможні удари сяжневих топорів. Також копійники згуртувалися довкола вожда і наче снопи вилами, стали скидати Поляків зі заборола. З вежі летіли міжтим на напасників стріли й каміння та робили між непокритими збруєю ратниками чимале знищення. По першім відділі запасних, прийшов другий. Тоді останній лицар, якийсь Француз з вежею та львом на щиті переліз з поворотом забороло й ослонював відворот прочих. Але ще не зійшов до половини, коли камінь поцілив його в голову, а драбину перевернули андрійкові запасні. Він упав у рів та вже не показався на верха.
Оттак приступ був відбитий також і на полудневому крилі замку.
Найтяжчою одначе була боротьба на брамі, де проводив сам воєвода. Тут напір ворога був найбільший, найзавзятіший. Одні за другими вступали польські ратники на щаблі драбин і лізли витревало в гору на головне забороло вежі та на сусідню частішу стіни. Сотками летіли їм на стрічу стріли та оловяні кулі, а з горішніх ґалєрій вежі каміння та бальки. Нераз торощив бальок драбину, а всі, що були на ній, падали коміть головою у рів. Та на місце поломаної вмить притягала челядь другу, а польське лицарство, споєне вином, не бачило небезпеки, не зважало на рани та смерть, тільки відважно дерлося на стіни та заборола. Вкінці до двацять драбин стояло рядком на вузенькій полосі землі між ровом а стіною, а громада наступаючих зросла до трйох тисяч, у чому було до двісті самого лицарства. Рук не ставало людям Юрші, щоби здрулювати всіх, кому повелося долізти до кінця драбини. Сам воєвода відкинув остаточно непридатний задля близкости лук і топором торощив шоломи та щити нападаючих. Але й він пізнав швидко, що не остоїться на вежі перед напором. Чимало його ратників упало в нерівному бою, тож коли нова сила противника нахлинула на перше забороло вежі та зі свіжими силами стала спинатися на ослизлі від крови та мізку драбини, Юрта відступив з заборола у нутро прибрамної вежі.
Перший поверх сеї вежі вискакував понад властиві ворота мурованим заборолом у виді вичілка-балькону, на
