ціле життє і ступав дорогою, що вела до розриву проклятої кревської унії. А дорога ся була не проста. Ти можеш просто йти, якщо найдеш піддержку, я не міг…
— Ах, страшною була ся твоя дорога, княже, — вміщався вайдельот. — Щоби спинити Лицарів, знищили ви батьківську віру у народі і з того часу боги відвернулися від вас. Місто союзника позискав ти вічного ворога, гіршого може чим німецькі грабіжники. Бо сей ворог не вбиває тільки тіла, а затроює душу, опоганює усі наші святощі й першими ворогами литовського народу робить перших його синів, князів, бояр. Багато князів з роду Гедиміна хрестилося у руській вірі, і боги певно не злюбили їх за се. Та все таки вони не прокляли їх. Православні сиділи в княжій раді, але не оскорбляли нас. І вони і литовський народ жили в згоді й злагоді. Хто чував коли про спори, ворожнечу, бійку? А тепер то ми наче сей, що застряг у тряснні. Видобудеш одну ногу, то другу зассе ще глубше лядське багно. Один палець даси йому, а усього втягле, оплює, опоганить твої святощі, перетягне на свій бік могучих, у рабство закує слабих; ще сто літ чи двісті, а й місця того не стане, де була колись Литва!… Страшна то була ся твоя дорога, княже! Не вибили нас пруські й львовські мечі, та не вибили татарські стріли, ні московські топори, а вибиває нас лядська лесть!… На твоїй дорозі, княже, лежить окроплена Жмудь і спалений Витебск і Ворскла, боги криються у пещерах Біловежі та Понар. Ти навіть корони Литві не дав, а взяв їй усе: богів, значіння, а дав їй силу, сю силу, якої у неї так богато, сили, яка одна у світі має стійність… з могучого лісного звіря зробив ти… Мушку!…
Старий запалився до власних слів і стояв перед князями як суддя перед обвиненими, показуючи на величезну медведицю, яка не чуючи уже диму у кімнаті, спокійно ссала лабу на порозі.
Лице Витовта не змінилося. Він не чув більшої половини закидів вайдельота. Випитий лік тратив звільна свою силу і лице, що вмирало, блідло з кожною хвилиною. Все таки тямкій він не втратив.
— Пусте говориш, старий, — сказав він. — Віра Христова мусіла прийти на Литву, а чи вона відси чи відти, то все одно. Головна річ позбутися Ольґердовичів, і до сього треба сили. Та ти сказав правду, що Литва се Мушка, яка, бувши ведмедем, втратила силу у неволі. Я глядів сеї сили у панів і найшов зраду. Жигмонт погляне її у малих у нутних бояр та у дрібних державців і найде вірних слуг. Де мої князі ставилися зі сотнею комонників, повіт приведе йому під спільним прапором тисячку…
Тут Витовт урвав і став шось пильно ковтати. Очі відчинилися широко, мов із переляку. Заговорив вайдельот:
— Не у бояр, княже, а у народі… заговорив вайде-
