і хлїб. З тим обідом упорав ся він за десять хвиль і вдоволений пішов до дому.
Дома молоді комірники сторожа користали з вільного часу, бо була субота і не треба було по полудни йти до школи, отже збиткували і радили над тим, куди би піти на прохід. Лише один, сирота по сьвященику, грав на цитрі, за що Демидів все єго дуже любив. Ідеалом у Демидова було купити собі цитру і навчити ся грати. Як то приємно! які ті акорди на цитрі мягкі та любі! Він справив був собі тому два роки дешеву скрипку і вже грав, як сельский музикант, та склала ся така нещаслива пригода, що в сумерку один товариш єго сїв на скрипку, що́ лежала на кріслї, і роздавив єї на тріски… З того часу Демидів не міг уже доробити ся власного інструменту; однак скористав пізнїйше з нагоди, що мешкав із грачем на цитрі і привчив ся вже грати деякі лекші вправи. Але й тепер власної цитри не міг собі купити, часу вільного мав щораз менче і помалу годив ся з думкою, що мабуть нїколи не буде вміти грати на нїякім інструментї.
Усїв собі на своїм ліжку, опер голову на руки, глянув на свої черевики і взяла єго цїкавість придивити ся їм близше. Піднїс ногу і на велике своє счудованє замітив, що підошва черевика вже зовсїм протерла ся, дїра трохи не наскрізь. Оглянув черевик з лївої ноги — сей був ще цїлий. Здало би ся дати направити черевики, та гроший нема. Добре хоч, що весна та в ноги не зимно… Відтак витяг зі скринки блюзу, оглянув єї, взяв іглу і нитку і став зшивати одно місце, що́ розпороло ся. Шив зручно, мов кравець, а товариш вигравав єму притім якісь дуже мелянхолїйні композициї. Микола нераз на хвилину пе-
