Я сказав, що ми всі дуже ослаблені і прохав Добровського, щоб він балакав за себе й за нас.
Добровський запитав:
»Про щож вам балакати?
Про козмічну ідею у звязку з кусником цукру?
Чудово.
Отже передусім спасибі тобі, товаришу, за твою гостинність. Ти своїм альтруїзмом, своїм реалізмом із домішкою фільософічного скептіцізму, своїм привязанням до життя й до його цінностей справді заслугуєш на те, щоб мати природа вирвала тебе з цієї безодні, бо ти твориш позитивний елємент для козмічної ідеї і природа потребує таких осібняків, як ти, на розплід… Та ба! Шукай льоґіки, шукай ідеї у природі, а ледві чи її найдеш у неї, так сама, як у жінки… Я зі своїм отруйним песімізмом становлю контраст до тебе й ношу у своїй душі зародок смерти. А ці наші чотири товариші, які творять позитивні або неґативні крайности наших характерів, це за слабі тіні, щоб утриматись на поверхні життя. — Але —«
Перервав розмову, бо Сабо нараз почав тяжко стогнати, вхопився руками за живіт,
