Показав на свої груди і сказав до Саба:
»Бачиш, у котрому місці моє серце?
Стріляй!
Але кажу тобі: як не вцілиш у саме серце, то я ще матиму стільки сили, що прилізу до тебе й задушу тебе, як щенюка«…
Сабо вхопив кріс у руки і став бити себе прикладом по чолі.
Добровський приліз разом зі мною до огнища.
Ми оба сіли і глянули на вогонь.
Огонь уже погас.
Перший раз показався на обличчі Добровського вираз розпуки.
Але це трівало лиш коротку хвилину.
Він стрепенувся і сказав:
»Щось мокре тиснеться мені до очей.
Тепер ось нам висновок із цілої життєвої фільософії: погас огонь — треба спати йти.
Не чую вже охоти ні сили до нічого.
Хочу заснути і спокійно спати, спати.
Добраніч вам, товариші.
Дай Боже, щоб нам так солодко спалося, як Пшилуському.
Він сидить собі спокійно, спертий на камінь, нічо його не обходить, наша спільна
