Ця сторінка вичитана
Це якесь дивне єство, що спочуває людському стражданню.
Це одинокий ясний, добрий дух.
Він запитає когось у чорних хмарах:
»Чому велиш серцю тіней ще слабо битися?
Розбий те серце на шматки!
Хай воно не крівавиться останніми каплями крови!«
|
|
|
Що це?
Здається мені.... переді мною.... якесь дивне, змарніле дерево.... дві тонкі.... всохлі гиляки....
|
Ні, це людина.
Він підняв руки до неба.
Чого він підняв руки до неба?
Чи він молиться?
Чую шепіт:
»О, жорстокий, жорстокий!....«
Я глянув на його руки і здрігнувся.
Ні, не гляну на свої....
Знаю: і мої такі.