вони частина 15-мілїонового народа малоруського. Лавровського за те уважали тодї Русином „крепким і відважним“[1]
Здаєть ся, що як би не безтактне та провокацийне поступуванє Поляків, то ледви чи рух між Русинами дійшов би був навіть до такого ступня, як се фактично стало ся. На кождий спосіб лиш Поляки тому винні, що сей рух прибрав таку рішучу антипольську цїху. Бо, як видно з поступуваня руських патріотів на славянськім з'їздї в Празї, велика часть Русинів не мала великих симпатій до тодішніх представителїв австрійського уряду і задля поступуваня уряду з Русинами в остатніх десятилїтях не могла мати.
Поляків, а властиво польську партію акції, зложену з дивної сумішки шляхетських і демократичних елєментів, переворот полїтичний в Австрії заскочив також несподївано. Але вони думали, що переворот буде рішучий і тривкий і що тепер буде можна не лише відплатити всїм тим, що посередно або безпосередно причинили ся до їх невдачі 1846 року, але й осягнути те, що перед двома роками не вдало ся. Тому то вони так завзято накинули ся і на захитаний уряд, надїючись сильним нападом зовсїм звалити його, і на розбуджуваних Русинів, яких сподївали ся таким самим способом відстрашити від публичної заяви своєї народної відрубности. З початку їм се по троха удавало ся. Уряд був зовсім майже безсильний, а Русини бояли ся і сидїли тихо. Навіть після перших несьміливих кроків руських вони своїм тероризмом сподївали ся заглушити смирні руські голоси, пускаючи про Русинів у сьвіт нечувані небилицї і клевети, якими страшили невинних людий у краю і за границею, баламутили навіть самих Русинів, бо сї не маючи свого орґана, не могли публично відповідати і не вміли в цїлій тій масї хаотичних відомостий дібрати ся до ладу. Аж 15 мая появило ся 1-ше число „Зорі Галицької“, хоча концесію на видавництво руської ґазети Ставропіґія мала ще 16 марта! (Зоря Гал. 1848, ч. 1). Та конець-кінцем своєї цїли Поляки не осягнули. Навпаки, тим нападом, не перебираючи в способах, вони лиш роздразнили і звели до купи обі загрожені сторони, що хоч не мали для себе великих симпатій, але для відверненя спільної небезпеки злучили ся разом. Сим способом уряд, тратячи ґрунт під ногами, знайшов у самім краю велику хоч непочату силу, на яку міг оперти ся
- ↑ Тамже, стр. 112.
