«ДОЛЯ»
Сумний талан поодинокої людини, не краща доля і цілих народностей. Се переважний мотив співної творчості загальносвітової; панує він і в моїх переспівах. Відси і назва збірничка. Деякі твори привабили мене або формою художньої, або згодою думок з моїми власними; в інших я сам вишукував придатного виразу для своїх гадок та почувань. Таким чином користувався я творами оцих поетів чужосторонніх, саме: англійські (вкупі з американськими) — Едгар По, Вільям Купер, Томас Гуд, Лонгфелло, Вальтер Скотт, Вордсворт, Роберт Соуті, Теннісон, Кемпбелл, Феліція Гіменс, Шеллі, Роберт Бернс, Елізабета Броунінг; італьянська поетка — Ада Негрі; французькі — П'єр Дюпон, Сюллі Прюдом, Катюль Мендес, Бодлер, Коппе, Поль Верлен, Барб'є; німецькі — Гете, Роберт Прутц, Шаміссо, Ленау, Рюккерт, Іван Шерр, Фрейліграт, Гервег, Гамерлінг, Уланд, Ада Крістен; грузинські — Чавчавадзе, Бараташвілі; вірменські — Патканян, Леренц; венгерські — Петефі, Арані; слов'янські — Вазов, Петро Негош, Юрій Якшич, Бранко Радичевич, Франц Мажуранич, Прешерн, Гейдук, Тіль, Конопніцька, Асник і кілька московських. У декотрих поетів я брав тільки мотив, переймався настроєм, а переспівував цілком по-своєму. Нехай читачі вибачать, коли часом моя українська бандура грала на далекій чужині не по-рідному, бриніла непевним відгуком Півночі.
Якутськ, 1897
Павло Граб
