Уллін на берег прилетів,
Поглянув: дочку носять хвилі;
Куди дівався батьків гнів?
Він молить-просить у знесиллі:
«Вернись, дитинонько, вернись!
Хай не ляка тебе провина!»
З хвиль завивання роздались
На поклик болісний Улліна.
Здіймає буря гори хвиль,
Скажено човном скрізь швиряє;
Уллін глядить: дочка відтіль
До його руки простягає.
«Вернись, дитинонько, вернись!»
Та марно все: одна хвилина —
Розбіглись хвилі і злились
Над човном з донею Улліна.
Феліція Гіменс
Тіш мене: занедужала я,
На хвилинку не знаю спокою;
Похрести, як бувало малою,
Колиши мене, ненько моя!
Відітхнула б хоч трошечки я:
Кожна квітонька спить серед ночі,
Сон стуляє й мандрівцеві очі…
Колиши мене, ненько моя!
В боротьбі крила стратила я…
Боже! Нащо ж отак покохала?
Світла молодість даром пропала…
Колиши мене, ненько моя!
