Сторінка:Павло Грабовський. Доля (1897).djvu/44

Ні, сам бог мене направив
На колючий шлях співацтва,
Щоб я всюди ніс та славив
Заповіт великий братства.

Згодувавшись серед люду,
Його потом, його кров'ю,
Я за люд боротись буду,
Кувать пута безголов'ю.

Вперед рушу, кликну других:
Вкупі дихать, вкупі вмерти,
Бідоласі, що в недугах,
Згоїть рани, сльози втерти.

На те в грудях мужні сили,
На те в серці щирі гуки,
Щоб співати до могили,
Озиватись на всі муки.

Я благаю ласки з неба
Для бездольців та нещасних,
Тим співаю, кому треба
Хоть часами марень красних.

II

Знову сонце, зелень, квіти,
Пташечки з піснями;
Слізьми втіхи плачуть віти,
Запахло садами.

Зацвіло в діброві, в полі, —
Не бажав би й раю…
Чом же ти не маєш долі,
Не цвітеш, мій краю?

III

Променем сріблястим сипле місяченько
На сади зелені, поля та долини;
Попід самим небом, ген-ген далеченько,
Ледве-ледве мріють снігові вершини.