Як же брать тебе, дівчино,
Як же тебе брать,
Що з білої хати батько
Не хоче віддать?..
Я не птах собі крилатий,
Я собі не птах,
Щоб з тобою злетіть вгору,
Минуть трудний шлях!
Я не дух собі, коханко,
Я собі не дух,
Щоб з землі тебе здмухнути,
Мов із квітки пух!
Я не мгла собі вечірня,
Я собі не мгла,
Щоб тебе від дня ясного
Заховать могла!
Я не гріб собі, дівчино,
Я собі не гріб,
Щоб з неволі шлюб нам взяти, —
Вічний шлюб взяли б!
Ой падають з верби сльози,
Падають дрібні…
Та коли ж ти, моє сонце,
Зазориш мені?
Світять зорі, світять
З високого неба…
Та не думай, хлопе,
Що світять для тебе!
Оця з тисяч ясна,
Що сходить від бору,
Мов краєчок сонця,
Це — па нова з двору.
Та друга, понижче,
Як злото хороша,
Що над ставом блима, —
Нашого пробоща.
